Ребров, Монтелла, Куман, Дешам та інші. Зіркова збірна тренерів Євро-2024

У наш час з’являється все більше тренерів, які або не грали у футбол зовсім, або грали на відносно низькому рівні, так і не спробувавши власні сили в елітному дивізіоні бодай в якійсь країні. Серед коучів команд Євро, що вже зовсім скоро стартує, фахівців подібного штибу вистачає. Про головного тренера збірної Німеччини Нагельсманна знають всі. А ще ж є Доменіко Тедеско (Бельгія), Ральф Рангнік (Австрія), Франческо Кальцона (Словаччина), Лучано Спаллетті (Італія).

Але все ж більшість тренерів прийдешнього Євро пограла на високому або навіть на топовому рівні. То чому б не зібрати з них символічну збірну? Оскільки для більшості тренерів в часи їхньої ігрової кар’єри рідною була схема 4-4-2, тому і ця збірна формуватиметься саме за цим принципом.

Голкіпер: Рікарду Перейра, Португалія

Єдина позиція, де довелося піти на хитрість, позаяк серед головних тренерів Євро колишнього голкіпера не знайшлося. Тож довелося шукати елітного воротаря серед асистентів.

Рікарду Перейра нині відповідає за підготовку стражів воріт у збірній Португалії. І йому є що передати підопічним, бо за плечима прекрасна кар’єра: майже три сотні матчів у елітному португальському дивізіоні, досвід гри в іспанській Ла Лізі. Але найголовніше — це його виступи за збірну: 79 матчів (лише на один менше, ніж у Вітора Баї), був основним на двох Євро і на ЧС-2006, а також почесне місце у топ-50 найкращих гравців в історії збірної Португалії.

Багатьом Рікарду запам’ятався матчем 1/4 з Англією на Євро 2004. Тоді все дійшло до серії пенальті. Перші 5 ударів Рікарду не зміг взяти (правда Бекхем раз змазав, а Джулай видав свою епічну фразу «який же він бовдур»). Перед шостим ударом Рікарду знімає перчатки, бере удар Даріуса Вассела, а потім забиває переможний пенальті.

Справжній злий геній Англії. Бо він виграв ще одну серію у британців через два роки на Чемпіонаті світу.

Правий захисник: Віллі Саньоль, Грузія

Елітний правий захисник свого часу, який виграв з «Баварією» купу трофеїв, в тому числі і Лігу чемпіонів. У «нульових» довго тримав за собою місце в основі збірної Франції. Найкраще досягнення у складі галльських півнів — фінал ЧС-2006, де була драматична серія пенальті і фаталіті від Зідана в бік Матерацці.

Непоступливий, з якісною грою вперед, його постійно хотіли переманити різні гранди типу «Ювентуса» чи «Манчестер Юнайтед». Сам сер Алекс називав його одним із найсильніших правих беків світу. Тому Віллі — один із найзірковіших персонажів даної збірної.

Центральний захисник: Ґарет Саутґейт, Англія

Саутґейт ніколи не грав за найсильніші клуби Англії, але при цьому регулярно викликався до лав збірної. «Крістал Пелес», «Астон Вілла», «Мідлсбро» — в усіх своїх командах він досить швидко ставав капітаном. Усе через свої лідерські чесноти.

Але у деяких вболівальників збірної «тьох левів» і досі сіпається око при згадці Ґарета (такий собі синдром «Баджо-Бразилія» чи «Шовковський-Словенія»). На Євро-1996 Ґарет не забив вирішальний пенальті, чим відправив Німеччину у фінал вигравати титул. Сам же футболіст став найбільш ненависним у тому році в Англії.

Згодом пристрасті вщухли, а Саутґейт заслужив повагу від вболівальників своєю кар’єрою (більше п’ятисот матчів у клубному англійському футболі), хоч окрім Кубка ліги нічого не вигравав.

Центральний захисник: Рональд Куман, Нідерланди

Зараз буде спойлер, але цій символічній збірній дещо бракуватиме креативу. І як же доречно, що легенда нідерландського футболу і «Барселони» тренує рідну збірну на цьому Євро. Отже, є кому починати атаки, є кому виконувати штрафні. За підрахунками Міжнародної федерації футбольної історії та статистики Куман є найрезультативнішим захисником в історії футболу.

Носій барселонської ДНК, провідник ідей Рінуса Міхелса, переможець Євро-1988 і найстарший гравець цієї символічної збірної.

Лівий захисник: Сілвіньйо, Албанія

Єдиний тренер, який не просто ніколи не грав на Євро, а й суто теоретично не міг цього зробити. Бразилець увірвався в європейський футбол своїми виступами за «Арсенал» Венгера. Мсьє Арсен вбачав у Сілвіньйо флангового бека нової генерації. Але вже на другий рік він програв конкуренцію Ешлі Коулу і відправився до Іспанії. Там були «Сельта» і регулярні звитяги з «Барселоною».

Яскравий лівий бек, з активною роботою на атаку. Усюди був гарним тіммейтом, тож точно не зіпсує каші і в цій збірній.

Опорний півзахисник: Дідьє Дешам, Франція

Його, баска за походженням, не вважали у Франції великим талантом в молоді роки. Але за рахунок працездатності він зробив себе видатним. Відібрати м’яч, перекусити «десятку» суперника, швидко розпочати атаку власної команди — ось невеликий скілсет Дешама-гравця. Марчелло Ліппі таких дуже цінував. Тому й запросив свого часу до «Ювентуса».

Але це не всі риси Дідьє. Він ще й справжній вожак, лідер колективу, що в ролі капітана виграв і ЧС-1998, і Євро-2000. Саме тому він одягне капітанську пов’язку і в цій символічній збірній.

Правий півзахисник: Іван Гашек, Чехія

«Що тут робить чоловік з хокейним прізвищем?» - запитаєте ви. І частково матимете рацію. Двоюрідний брат видатного хокейного кіпера і великого друга України Домініка Гашека зараз тренує збірну Чехії.

Основне амплуа футболіста Івана Гашека — центральний півзахисник. Але він нерідко грав правого хава. Тож саме йому випала честь затулити дірку справа в півзахисті нашої збірної.

Левову частку 18-річної кар’єри віддав празькій «Спарті», де награв більше двох сотень матчів. Неодноразово капітанив за збірну тодішньої Чехословаччини, зокрема і на ЧС-1990. Забивав у кожному своєму третьому-четвертому матчі. Тож нехай і не дуже зірковий за європейськими мірками вінгер, але досить вмілий і результативний.

Лівий півзахисник: Дорінел Мунтяну, Румунія

Ще один універсал нашої збірної, якому довірено креативити на фланзі. На піку своєї кар’єри запалював у Бундеслізі за «Кельн» та «Вольфсбург», де за майже дві сотні матчів назбирав 71 бал за системою «гол+пас».

Абсолютний рекордсмен збірною Румунії за кількістю зіграних матчів (134), з досвідом гри не Єврофорумах. Такий собі роботяга, що своєю лівою віддасть, куди треба, і проб’є, як треба.

Центральний атакувальний півзахисник: Драган Стойкович, Сербія

За креатив в центрі поля тут відповідатиме серб, який найбільше в свої кар’єрі зіграв матчів за японську «Нагою Грампус». Але це не повинно нікого лякати. По-перше, праймовий Драган був дуже сильним митцем на полі, по-друге, він грав з Дешамом за «Марсель», а отже, центр поля у нас виходить зіграний.

Ім'я собі зробив Стойкович у «Црвені Звезді». Та так, що привернув увагу одіозного Бернара Тапі. Трансфермаркет оцінює суму того трансферу до "Марселя" "на наші гроші" в 7,5 мільйонів євро. Для розуміння, трансферний рекорд за даними того ж ресурсу тоді становив тоді 12,9 мільйонів євро (перехід Роберто Баджо з «Фіорентини» до «Ювентуса»).

Стойкович непогано почав в «Марселі», виграв чемпіонат, регулярно грав в основі поряд з Папеном, Кантона та Абеді Пеле. Але через рік трапився фінал Кубку чемпіонів проти рідної для Стойковича «Црвени». Серія пенальті, Стойкович відмовляється бити в ворота сербів, а Марсель програє фінал.

Бернар Тапі цього не пробачив і відправив «ухилянта» в оренду. А коли той повертався в «Марсель», то сидів на банці. Поки не відправився підкорювати Японію.

Нападник: Вінченцо Монтелла, Туреччина

Перефразовуючи класика, Вінченцо — це чималенький гвинтик чемпіонської «Роми» Фабіо Капелло. Та й взагалі Аероплан по кар’єрі у кожному своєму другому матчі давав якусь результативну дію. Навіть дивно, що окрім Скудетто 2001-го більше нічого суттєвого не виграв.

У збірній грав нечасто. Не пощастило, що тоді в Італії було топове покоління нападників і виграти конкуренцію у Дель Пьєро, Інзагі, Вієрі та Тотті не вдавалося. Але на Євро-2000 з’їздив, щоб двічі вийти на заміну.

Для нашої ж збірної, яка, очевидно, гратиме на контратаках, швидкі ноги Монтелли — це бальзам на душу.

Нападник: Сергій Ребров, Україна

Ребров у цій символічній збірній не через патріотичну упередженість. Хоча б тому, що у найпрестижнішому клубному турнірі світу він забив більше голів, ніж усі тренери Євро разом узяті.

Звісно, кар’єра Реброва була нерівною. Але в праймі він точно реалізував один зі своїх двох моментів, впевнено пробивав пенальті (нарешті, хоч хтось), а на додачу ще й віддавав передачі-цукерки на своїх партнерів.

На заміні: Стів Кларк (11 років гри за «Челсі», але програв конкуренцію Саньолю в нашій збірній); Мурат Якін (49 матчів за збірну Швейцарії, пробував власні сили в Бундеслізі та в Туреччині, але окрім як на батьківщині в нього не пішло); Луїс де ла Фуенте (три сотні матчів у Ла Лізі, двічі чемпіон з «Атлетіком» Більбао"у 80-х); Марко Россі (пограв за «Брешію» та «Сампдорію», але без особливих звитяг); Міхал Пробеж (182 матчі в польській Екстраклясі, але в збірну не викликався); Матяж Кек (пограв за "Марибор» в єврокубках).

***

Як гадаєте, чи змогла б така команда поборотися на Євро за щось суттєве?